Міжнародні контракти (спец 292 2 курс АНГЛ) к.е.н., доц. Муренець І.Г.

Тема 1

• Міжнародні контракти в зовнішньоекономічній діяльності
• Поняття про міжнародні контракти.
• Функції, правові та економічні ознаки міжнародних контрактів
• Нормативно-правове забезпечення укладання міжнародних контрактів.
•  
• Поняття про міжнародні контракти
•  
•  Основною правовою формою, що опосередковує відносини між експортером і імпортером, є підготовка і укладання міжнародних контрактів.

Контракт — це угода між двома або більше сторонами, що їх на­зивають сторонами контракту, виконання якої забезпечується силою закону при дотриманні учасниками певних умов.

 Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. Зовнішньоекономічний договір (міжнародний контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і зобов’язань у зовнішньоекономічній діяльності.

Як і всяка цивільно-правова угода, міжнародний контракт має відповідати ряду вимог (умов), додержання яких є необхідним для дійсності угоди:

суб’єктний склад договору. Сторонами в ньому є, з одного боку, суб’єкт ЗЕД України, а з другого – іноземний контрагент.

додержання письмової форми. Міжнародний контракт укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором Украї­ни. Якщо міжнародний контракт підпису­ється фізичною особою, то потрібен тільки підпис цієї особи. Від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності контракт підписують дві особи: осо­ба, яка таке право має згідно з посадою (відповідно до документів), та особа, яку уповноважено довіреніс­тю, виданою за підписом керівника суб'єкта ЗЕД, одноособове, якщо установчі документи не передбачають інше.

Через недодержання форми і порядку підписання зовнішньоекономічного контракту може стати предметом спору між його сторонами, який передається на вирішення компетентного органу. В договорах міжнародної купівлі-продажу товарів, бартерних та інших контрактах, що їх укладають українські суб'єкти господарювання з іноземними контр­агентами, найчастіше обумовлюється застереження, що будь-які спори, які виникають з даного контракту або у зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд та остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

Міжнародний контракт може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України, здійснена з порушенням форми, не відповідає справжній волі обох або однієї зі сторін, укладена недієздатними особами або частково недієздатними поза межами, наданими їм за законом, укладення особами, наприклад, що знаходяться на межі банкрутства.

Різновидом міжнародного контракту є контракт купівлі-продажу.

Міжнародний контракт купівлі-продажу — це комерційний документ, що являє собою договір постачання товару і за необхідності послуг, які його супроводжують, що погоджений і підписаний експортером і імпорте­ром.

Із самої назви цього документа випливає, що одна сторона дого­вору купує, інша — продає предмет договору. Неодмінною умовою договору купівлі-продажу є перехід права власності на товар від про­давця до покупця. Цим договір купівлі-продажу відрізняється від усіх інших видів договору — орендного, ліцензійного, страхування тощо, які не містять умови про перехід права власності на товар, а предметом договору є або право користування товаром, або надання послуг.

У тому разі, коли товар постачається відразу після підписання контракту, угода називається продажем, а якщо в контракті визна­чається пізніший строк поставки, то це вже угода про продаж. Міжнародний контракт може укладатися як в усній, так і в пись­мовій формі (згідно з Віденською конвенцією про міжнародний до­говір купівлі-продажу 1980 р.), але примусове виконання його мож­ливе лише за умови письмового оформлення. Відповідно до законо­давства України міжнародний контракт повинен укладатися лише у письмовій формі. Також згідно з Віденською конвенцією міжнарод­ний контракт купівлі-продажу може вважатися укладеним після відсилання покупцем акцепту оферти продавця або після відсилан­ня підтвердження про прийняття продавцем замовлення покупця за умови, що і акцепт, і підтвердження здійснені у межах встановлено­го строку.

Міжнародний контракт купівлі-продажу належить до так зва­них типових контрактів, тобто у міжнародній практиці існують ти­пові проформи, які стосуються договорів купівлі-продажу. Найзагальнішу проформу контракту купівлі-продажу визначено у Віденській конвенції про міжнародні договори купівлі-продажу 1980 року. Крім того, типові проформи визначаються як вимогами національного законодавства (зокрема в Україні законодавчо ви­значено обов'язкові статті міжнародного контракту купівлі-прода­жу та його структуру), так і спілками підприємців тих або інших галузей. У контракті купівлі-продажу визначається зміст до­говірних умов, порядок їхнього виконання і відповідальність за виконання.

Зазвичай до підписання основного тексту контракту сторони складають і підписують меморандум про наміри, в якому зазнача­ються сторони угоди, його предмет, а також окремі умови майбутньої угоди, в тому числі і вартість поставки.

•  
• Функції, правові та економічні ознаки міжнародних контрактів
•  

Основні функції міжнародного контракту можна відокремити, проаналізувавши правові характеристики угоди.

Міжнародний контракт в умовах договірних відносин:

1) юридично закріплює відносини між сторонами,надаючи їм характеру зобов’язань ,виконання яких захищене законом;

2) визначає порядок,послідовність і способи дій партнерів;

3) передбачає заходи щодо забезпечення виконання зобов’язань сторонами.

Головним змістом міжнародного контракту є перелік якісних та кількісних параметрів, які характеризують товарні поставки, а також визначення фінансових зобов’язань покупця перед продавцем, які він повинен виконати.

Основними правовими ознаками міжнародного контракту є:

спрямованість та досягнення певного правового результату (встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків);

вольова дія сторін за умови їхньої дієздатності;

юридична правомірність (угода, яка не відповідає вимогам закону, не дійсна).

 

Основні економічні ознаки міжнародного контракту:

1) контрагенти знаходяться в різних країнах;

2) товар перетинає кордон, якщо це матеріальний об’єкт (виняток – реекспортна операція, коли товар не завозиться в країну реекспорту);

3) розрахунки в іноземній валюті (виняток – товарообмінні операції);

Виділяють такі функції міжнародних контрактів:

ініціативна: договір є актом прояву ініціативи та узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини;

програмно-координаційна: договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їх дій відповідно до економічних інтересів і намірів;

інформаційна: договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках юрисдикційним органам, третім особам;

гарантійна: лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов’язань, як неустойка, задаток, застава тощо;

правозахисна: договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов’язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу.

Міжнародний комерційний контракт (МКК) – це правова форма, що відображає міжнародні комерційні операції (МКО); договір (угода, пакт, конвенція) між двома або кількома контрагентами, які знаходяться в різних країнах, про обмін товарами, послугами та результатами творчої діяльності.

Міжнародна комерційна операція (МКО) – це дії, спрямовані на організацію, проведення і регулювання процесу обміну товарами, послугами і результатами творчої діяльності між двома або кількома контрагентами різної національної належності.

 

Основні принципи міжнародних контрактів:

1) свобода контракту – це основний принцип укладання контрактів, який виражається у свободі регулювання відносин відповідно до законодавчих норм держави. Цей принцип повинен виражатися у наступному:

вільне рішення про укладення чи неукладення контракту;

вільний вибір контрагентів;

вільне визначення змісту майбутнього контракту;

вільне вирішення питання про спосіб і форму укладення контракту;

свобода зміни контракту в цілому чи окремих його положень;

право вирішення питання про розірвання контракту;

2) обов’язковість контракту означає, що належним чином укладений контракт є обов’язковим для сторін. Сторони узгодили волю і розробили для себе правило, яким врегулювали конкретні взаємні відносини.

3) добросовісність і чесна ділова практика – це обов’язок сторін протягом чинності контракту, включаючи і процес переговорів, діяти добросовісно та чесно.

•  
• Нормативно-правове забезпечення укладання міжнародних контрактів

 

Міжнародні контракти регулюються:

національними нормами права (Цивільний кодекс; законодавчі та інші нормативні документи);

міжнародними нормами права (обов’язковими - Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.); міжнародні Женевські чекова (1931 р.) та вексельна (1030 р.) конвенції; міжурядові угоди з торгівлі та платежів та рекомендаційними - положення ІНКОТЕРМС).

• Нормативно-правове забезпечення на національному рівні включає:
• ст.ст. 377 – 389 Господарського кодексу України,
• Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII,
• ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV,
• ЗУ «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року № 2709 – IV,
• ЗУ «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 2008 року № 351-IV,
• ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 187/94, та ін. нормативними актами.
•  Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 року;
• Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201,
• Указ Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтеграції комерційних термінів» від 04 жовтня 1994 року № 567/74,
•  Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N 15-93;
• Указ Президента України «Про заходи щодо упорядкування розрахунків за договорами, які складають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 року;
• Указ Президента України «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 27 січня 1995 року;
• Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоеко­номічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 року N 444;

Віденська конвенція про міжнародні договори купівлі- продажу товарів - це міжнародна економічна угода, що забезпечує широку уніфікацію національних законодавств, які застосовують її до договору купівлі-продажу, коли комерційні підприємства сторін договору знаходяться в різних країнах. Конвенцію було прийнято у 1980 р., вступила в силу - з 01.01.1988 р. В Україні діє з 1988 р., у решті країн СНД з 1990 р.

Віденська конвенція:

є часткою внутрішнього законодавства країн, що її підписали;

має диспозитивного характеру, тобто застосовується в тих положеннях по яких нема корективу країн, що її підписали;

положення конвенції не розповсюджуються на такі види угод: споживча торгівля; аукціонний продаж; торгівля цінними паперами; купівля-продаж судів повітряного та водного транспорту

Конвенція включає 101 статтю і складається з 4-х частин:

Сфера застосування і загальні положення;

Порядок укладення угоди;

Порядок виконання договору;

Заключні положення.

Укладання міжнародних контрактів згідно з положеннями

Віденської конвенції полягає у:

встановленні форми договору - усна або письмова (в Україні, Росії, Білорусі - лише письмова);

визначенні способу укладання договору.

Міжнародний контракт вважається укладеним у випадку акцепту покупцем (погодження на оплату) оферти (комерційної пропозиції) продавця, яка містить істотні умови контракту (строк поставки, кількість та якість товару, ціна, платіж).

Розрізняють такі види оферти:

Тверда оферта надається лише одному покупцеві із зазначенням строку, протягом якого діє пропозиція продавця, і наділяє продавця юридичною відповідальністю.

Вільна оферта надається декільком покупцям водночас і не наділяє продавця юридичною відповідальністю.

Контроферта - це відповідь покупця на пропозицію продавця, де повідомляється про те, що покупець згоден акцептувати оферту, але лише з корективом, яку просить продавця внести до оферти.

Учасниками Віденської конвенції є понад 30 країн, серед яких Австрія, Китай, Німеччина, Італія, Польща, Швейцарія, США, Ірак, Франція та ін. Конвенція надає учасникам широкі можливості для формулювання умов угоди відповідно до їхніх інтересів і з урахуванням особливостей її змісту. Вона має нормативний характер, однак сторони можуть у договорі відступити від будь-якого її положення чи змінити дію.

Особливостями Віденської конвенції є те, що вона:

містить уніфіковані правила укладання і виконання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів;

допомагає прискорити, полегшити й здешевити ведення переговорів, тому що відпадає необхідність у вивченні законодавства країни контрагента;

створює передумови для однозначного трактування прав і обов’язків сторін;

сприяє ліквідації нерівноправних дискримінаційних відносин у міжнародній торгівлі;

визначає зобов’язання продавця і покупця за договором;

регулює відносини між контрагентами щодо об’єктів договору при виникненні спорів між сторонами, що належать до країн, які не є учасниками Конвенції;

встановлює перелік об’єктів договору купівлі-продажу, на які не поширюється її дія;

визначає ознаки договору купівлі-продажу, до яких Конвенція не застосовується.

У законодавстві більшості країн світу й у багатьох міжнародних конвенціях закріплено принцип автономії волі сторін, що означає їхню свободу підпорядкувати договір вибраному ними правопорядку. У вітчизняному законодавстві означений принцип використаний у ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Так, за українським законодавством права та обов’язки сторін міжнародного контракту визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту чи в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої згоди щодо контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра виступає:

продавцем - у договорі купівлі-продажу;

наймодавцем - у договорі майнового найму;

 охоронцем - у договорі зберігання;

комітентом (консигнатом) - у договорі комісії (консигнації);

довірителем - у договорі доручення;

перевізником - у договорі перевезення;

експедитором - у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

ліцензіаром - у ліцензійному договорі;

страхувальником - у договорі страхування;

кредитором - у договорі кредитування;

дарителем - у договорі дарування;

заставником - у договорі застави.

При укладанні контрактів потрібно також враховувати застосовувані в країні контрагента торговельні порядки, оскільки вони відіграють значну роль при вирішенні спорів між сторонами.

Під торговим звичаєм, торговою або діловою звичкою (узанс) розуміється одноманітність, яка склалась у міжнародній торгівлі, загальновизнане правило, яке містить у собі зрозуміле та визначене положення з питання, якого воно стосується. Торгові звичаї - правила поведінки, а не норма права. Класифікуються як умови контракту. У тих випадках, коли у зовнішньоекономічному контракті є пряма вказівка про застосування торгових звичаїв, вони можуть заміняти відповідну норму права, яка регулює певне питання контракту, якщо ця норма носить диспозитивний характер.

Про торгові звичаї можна дізнатися в біржових правилах, збірниках торгових палат, матеріалах комісій ООН, типових контрактах, рішеннях третейських суддів з окремих питань.

Звичай має відповідати таким вимогам:

мати характер загального правила, тобто використовуватися в усіх або в більшості випадків, до яких він застосовується;

бути достатньо відомим у відповідній галузі торгівлі;

бути визначеним щодо свого змісту та зрозумілим.

Отже, джерелами права, яке регулює міжнародні контракти є:

міжнародні угоди, правила, конвенції;

національне законодавство,;

системи нормативних актів, пов’язані із регулюванням ЗЕД,

усталені традиції взаємовідносин суб’єктів права у міжнародній торгівлі. Міжнародні угоди, конвенції, правила, кодекси застосовуються (за умовчанням) у разі, якщо визначена країна є їхнім учасником або офіційно визнала їх для застосування.